Heinkel He 59

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Heinkel He 59
Призначення:розвідувальний літак/бомбардувальник-торпедоносець
Перший політ:вересень 1931
Прийнятий на озброєння:1933
Знятий з озброєння:1943
Період використання:19331943
На озброєнні у:Люфтваффе Люфтваффе
Повітряні сили Фінляндії
Націоналістичні ПС Іспанії
Розробник:Heinkel і Arado Flugzeugwerke
Виробник:Третій Рейх Heinkel, Arado Flugzeugwerke
Всього збудовано:166
Модифікації:Не 59А, Не 59В
Конструктор:Третій Рейх Heinkel
Екіпаж:4 особи
Крейсерська швидкість:178—185 км/год
Максимальна швидкість (МШ):221 км/год
Бойовий радіус:942 км
Дальність польоту з ППБ:1 530 км
Практична стеля:3 500 м
Швидкопідйомність:4,7 м/с
Довжина:17,4 м
Висота:7,1 м
Розмах крила:23,7 м
Площа крила:153,2 м²
Порожній:5 010 кг
Споряджений:9 119 кг
Двигуни:2 × 12-циліндрових бензинових V-подібних рідинного охолодження поршневих авіаційних двигуни BMW VI 6.0 zu
Тяга (потужність):660 к.с. (492 кВт)
Підвісне озброєння:до 1000 кг
Кулеметне озброєння:3 × 7,62-мм авіаційні кулемети MG-15

Heinkel He 59 у Вікісховищі

«Гейнкель» He 59 (нім. Heinkel He 59) — німецький чотиримісний поплавковий гідролітак, береговий розвідник і бомбардувальник-торпедоносець із допоміжними завданнями навчання штурманів, повітряного пошуку, медичної евакуації та порятунку на морі, що перебував на озброєнні Люфтваффе за часи Другої світової війни.

Історія

[ред. | ред. код]

У 1930 році командування військово-морським флотом Німеччини і штаб авіації сформулювали технічні вимоги до літака, здатного виконувати завдання патрулювання і розвідки великих акваторій морського простору. Завдання на його проєктування видали фірмі Ernst Heinkel Flugzeugwerke GmbH.

З огляду на подвійне призначення Не 59 (його створювали як для патрулювання, так і для нанесення бомбово-торпедних ударів по морських і наземних цілях), фірма припускала випускати цей літак у колісному і поплавковому варіантах.

Будували одразу два дослідні неозброєні зразки: Не 59А (D-2215) з колісним шасі і двопоплавковий Не 59В (D-2214). Першим у вересні 1931 року злетів Не 59А зі звичайним шасі. А в січні 1932 року піднявся у повітря і поплавковий Не 59В. Крім відмінностей у посадкових пристроях, ці машини мали свої конструктивні особливості: якщо на Не 59А все паливо розміщувалося у фюзеляжі, то на Не 59В в ролі баків використовували частину внутрішнього простору поплавців, а об'єм фюзеляжу, що звільнився, призначався для корисного навантаження.

Обидва Не 59 пройшли повну програму льотних випробувань, і 1933 року новостворене Рейхсміністерство авіаційної промисловості прийняло літак на озброєння як стандартну машину для ескадрилей загального призначення морських авіагруп.

Виробництво організували на підприємстві, розташованому у Варнемюнде. Фірма отримала замовлення на виробництво 21 машини і повинна була закінчити їх поставку до 30 вересня 1935 року.

На початку 1935 року перші 14 серійних Не 59В-1 надійшли в німецьку комерційну авіашколу на острові Ліст.

Для збільшення темпу випуску гідролітаків міністерство організувало ліцензійне виробництво Не 59 на заводі німецької фірми Arado Flugzeugwerke Gmb.

За першим серійним Не 59В-1 почали випускати Не 59В-2, що відрізнявся від попереднього зміненим складом бортового устаткування, і Не 59В-3, з додатковими паливними баками і посиленим озброєнням. До початку Другої світової війни в серію пішла ще одна модифікація — С. Вона призначалася для проведення дальньої розвідки і рятувальних операцій на морі.

Протягом 1935 року німці сформували першу бойову ескадрилью, озброєну поплавковими гідролітаками Не 59В і летючими човнами Do 15.

Зі створенням авіагруп берегової авіації в липні 1936 року дві ескадрильї в Лісті та Боркумі отримали на озброєння літаки Не 59. Ще за кілька тижнів спеціальна морська розвідувальна ескадрилья AS/88 отримала Не 59В і була включена до складу легіону «Кондор» для відправки в Іспанію.

Перший бойовий досвід He 59 здобули під час Громадянської війни в Іспанії в 1936 році, діючи у складі легіону «Кондор», як прибережні розвідувальні та торпедні літаки.

У перші місяці Другої світової війни He 59 використовувався як торпедоносець і постановщик мінних загороджень. У 1940—1941 роках літак використовувався як розвідувальний, а в 1941-42 роках — як транспортний, повітряно-морський рятувальний і навчально-тренувальний літак.

Під час битви за Британію їх активно використовували для порятунку німецьких екіпажів, яких збили над Ла-Маншем. Британці стверджували, що оскільки рятувальні літаки повітряно-морської авіації використовувалися для розвідки, вони були законними цілями, незважаючи на те, що на них були знаки Червоного Хреста. Ще до цього деякі з них були збиті британськими літаками. За німецькими даними, екіпажам гідролітаків, зокрема He 59, у серпні та вересні 1940 року вдалося врятувати 73 льотчики збитих літаків Люфтваффе. Брак рятувальних Не 59 змусив німців використовувати для цих цілей літаки Do 18, а потім і Do 24. Решту Не 59 продовжували використовувати в рятувальних підрозділах на Середземному і Чорному морях. На Чорному морі три Не 59 базувалися в районі Констанці. У 1943 році гідролітаки Не 59 зняли з озброєння.

У серпні 1943 року фінські повітряні сили орендували у Німеччини чотири літаки. Вони використовувалися для виконання завдань дальньої повітряної розвідки в глибокому тилу ворога. Через чотири місяці їх повернули до Німеччини.

Країни-оператори

[ред. | ред. код]
 Іспанська республіка
Третій Рейх Третій Рейх
Фінляндія Фінляндія

Літаки, схожі за ТТХ та часом застосування

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
Виноски
Джерела

Посилання

[ред. | ред. код]
  • He.59(рос.)
  • Heinkel He-59 (рос.)
  • He 59 (рос.)

Література

[ред. | ред. код]
  • Ketley, Barry, and Mark Rolfe. Luftwaffe Fledglings 1935—1945: Luftwaffe Training Units and their Aircraft. Aldershot, GB: Hikoki Publications, 1996. ISBN 0-9519899-2-8.
  • Smith, J. R.; Kay, Antony L. (1972). German Aircraft of the Second World War. London: Putnam. ISBN 0-85177-836-4.
  • Volker Koos: Ernst Heinkel Flugzeugwerke 1933—1945. Heel, Königswinter 2003, ISBN 3-89880-217-5(нім.)